Беручи до уваги особливий характер політравми, наявність при ній кількох ушкоджень, у тому числі домінуючого, що становить загрозу для життя потерпілого, діагностику й подання екстреної медичної допомоги треба робити поетапно. Попередньо слід з’ясувати у потерпілого або в осіб, які його оточують, механізм заподіяння травми, оскільки це може полегшити встановлення локалізації ушкоджень і ступеня їх тяжкості.

Щоб прискорити проведення діагностики і по можливості уникнути помилок, розроблена схема обстеження, яка в кожен конкретний момент дає змогу виявляти або виключати синдроми чи стани, що загрожують життю потерпілого протягом найближчого часу.

Виявлення небезпечного для життя синдрому передбачає негайне подання екстреної медичної допомоги, спрямованої на усунення або зменшення ризику розвитку необоротних змін.

Тактику поведінки лікаря при поданні невідкладної допомоги потерпілим з політравмами можна схематично зобразити так:

—    тимчасове припинення зовнішньої кровотечі;

—    коли є ознаки клінічної смерті або при підозрі на неї — негайне проведення непрямого масажу серця і штучної вентиляції легень;

—    визначення стану свідомості; якщо діагностована тяжка черепно-мозкова травма — боротьба з наростаючою внутрішньочерепною гіпертензією;

—    визначення глибини і частоти дихання, обстеження верхніх дихальних шляхів; при різкому порушенні дихання — проведення інтубації трахеї, рідше — кріко-, коніко-, трахеостомії; у разі ушкоджень грудної клітки та її органів (обструкція трахеї стороннім тілом, тотальний гемоторакс, відкритий або клапанний пневмоторакс, емфізема середостіння, ушиб або тампонада серця) — екстрена терапія, спрямована на ліквідацію загрозливої для життя симптоматики;

—    визначення частоти пульсу, систолічного тиску, індексу шоку, об’єму гострої крововтрати і ступеня тяжкості травматичного шоку; здійснення в повному обсязі протишокових заходів;

—    огляд, пальпація, перкусія й аускультація живота; при відкритому ушкодженні або підозрі на закриту травму живота — негайна госпіталізація потерпілого в хірургічний стаціонар;

—    обстеження таза, при переломі кісток таза, ушкодженні прямої кишки, сечового міхура, сечовипускного каналу — боротьба з травматичним шоком, гострою крововтратою, суворе додержання правил іммобілізації;

—    обстеження рук і ніг, визначення якісних характеристик пульсу на периферичних артеріях, обсягу активних і пасивних рухів у суглобах; коли є ушкодження (ушиб, вивих, перелом) — обезболювання, іммобілізація.

Описана послідовність виконання діагностичних та екстрених лікувальних заходів може й повинна порушуватись, якщо причина розвитку загрозливого для життя стану не викликає сумнівів. У такому разі подання допомоги треба розпочинати з ліквідації безпосередньої загрози для життя, а вже потім переходити до обстеження і лікування потерпілого за наведеною вище схемою (цей другий етап по можливості здійснюють у процесі транспортування потерпілого в стаціонар). Положення на носилках визначається провідним ушкодженням.

На завершення заходів щодо подання невідкладної допомоги визначають профіль стаціонару, в який має бути госпіталізовано потерпілого. Це питання лікар швидкої медичної допомоги вирішує разом з відповідальним черговим лікарем-евакуатором служби ШМД.