Найбільш частим і тяжким ускладненням гострих захворювань і ушкоджень органів черевної порожнини є гнійний перитоніт. Він являє собою своєрідну реакцію на проникнення інфекції в порожнину очеревини.

При цьому спостерігається тенденція до поширення гнійно-запального процесу в очеревині, що супроводиться вираженими порушеннями основних функцій організму. Однак потрапляння інфекції в черевну порожнину не завжди призводить до розвитку перитоніту. Вирішальне значення в його виникненні мають стан імунологічної реактивності організму, кількість і вірулентність мікрофлори.

Причиною розвитку перитоніту можуть бути запальні захворювання органів черевної порожнини: гострий апендицит, гострий холецистит, гострий панкреатит, запалення і гангрена дивертикул а клубової кишки (Меккеля), флегмона шлунка, термінальний ілеїт, гнійний сальпінгіт, параметрит, аднексит, виразкові ураження товстої кишки внаслідок специфічного запалення (сифіліс, актиномікоз, туберкульоз). Порівняно часто перитоніт виникає в результаті перфорації порожнистих органів (виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, виразки кишок різної етіології, дивертикули, пухлини шлунка і кишок), порушення цілості порожнистих органів при відкритих і закритих травмах живота, некрозу кишок при защемленні, завороті, тромбозі судин бриж тонкої і товстої кишок.

Тяжкість стану хворих залежить від характеру і поширеності запального процесу в черевній порожнині, ступеня інтоксикації, вираженості порушення обмінних процесів та функцій життєво важливих органів, стану захисних сил організму, активності компенсаторно-пристосованих механізмів.

Надзвичайно важливу роль у розвитку інтоксикації відіграють порушення моторики травного каналу (парез, а надалі — параліч кишок).

Клінічна картина розлитого перитоніту надзвичайно різноманітна. У більшості хворих з’являється біль у ділянці живота, який на початку захворювання може бути різним за локалізацією, інтенсивністю і сталістю.

При гострих запальних захворюваннях органів черевної порожнини біль найчастіше наростає поступово, в міру прогресування процесу. При перфоративній виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, прориві раніше сформованого абсцесу черевної порожнини уже з перших хвилин біль може мати дуже різкий характер. Локалізація болю на перших етапах захворювання найчастіше пов’язана з джерелом його виникнення, надалі він поширюється на всю черевну порожнину і має розлитий, постійний характер, залишаючись усе-таки найбільш інтенсивним у місці проекції ураженого органу.

Стан хворих звичайно тяжкий, свідомість збережена, однак хворі часто бувають загальмовані, байдужі. У разі прогресування перитоніту в результаті наростання інтоксикації можуть настати ейфорія, збудження.

Риси обличчя загострюються, посилюється блідість шкіри. Положення хворого в ліжку часто вимушене, будь-яка спроба змінити позу супроводиться посиленням болю. Артеріальний тиск спочатку не змінюється, надалі починає знижуватись. Пульс частий (до 120—140 за 1 хв), слабкого наповнення. Дихання поверхове, прискорене. Температура тіла підвищується до 38 °С і більше, але може бути й субфебрильною. Язик сухий, жорсткий, часто буває покритий темними потрісканими кірочками.

При огляді хворого звертає на себе увагу здуття живота, передня черевна стінка не бере участі в акті дихання (симптом Вінтера) або рухи її обмежені. Одним із найпостійніших і надзвичайно важливих симптомів перитоніту є напруження м’язів передньої черевної стінки, яке спочатку може мати локальний характер, а надалі поширюватись на всі м’язи живота. Напруження м’язів передньої черевної стінки звичайно поєднується з вираженим симптомом Щоткіна — Блюмберга. На початкових стадіях перитоніту цей симптом може допомогти виявити локалізацію основного осередку ураження.

При перкусії живота виявляється тимпаніт (внаслідок розтягу газами кишок), притуплення перкуторного тону в бічних і нижніх відділах живота, яке змінює свої границі при зміні положення хворого.

Виражений метеоризм і парез кишок свідчать про те, що процес уже далеко зайшов — це порівняно пізні симптоми перитоніту. Метеоризм залежить від скупчення газів у результаті розкладання кишкового вмісту.

Надалі прогресування перитоніту призводить до розвитку паралітичної непрохідності тонкої і товстої кишок, що проявляється здуттям живота, затримкою випорожнень і газів, появою блювання, яке є одним із частих симптомів перитоніту.

При пальцьовому обстеженні прямої кишки виявляють різку болючість і нависання передньої стінки прямої кишки в результаті скупчення в малому тазі ексудату і поширення запального процесу на сечостатеву очеревину.

Вимірювання температури тіла в пахвовій ямці і в прямій кишці виявляє значну різницю показників (у нормі ця різниця буває в межах 0,5 °С).

Слід пам’ятати про особливості розвитку і перебігу перитоніту в осіб похилого і старечого віку з тяжкими супровідними захворюваннями, а також у дітей. В осіб похилого і старечого віку, як правило, не буває вираженого больового синдрому при розвитку запальних процесів у черевній порожнині. Біль дуже швидко набирає розлитого характеру, захисне напруження м’язів передньої черевної стінки невелике. Разом з тим на фоні нечітких клінічних проявів загальний стан хворих  швидко погіршується. Такий же перебіг перитоніту нерідко буває і в хворих, ослаблених попередніми захворюваннями.

Особливістю перебігу перитоніту в дітей є швидка генералізація запального процесу, розвиток у порівняно короткий строк тяжкої інтоксикації, глибоких порушень обмінних процесів і гомеостазу. У дітей різко виражені симптоми подразнення очеревини, лейкоцитоз, підвищення температури тіла.

Невідкладна допомога. Хворому забороняють їсти і пити. На ділянку живота кладуть пузир з льодом. Хворим у тяжкому стані застосовують інгаляції зволоженого кисню й інфузійну терапію, спрямовану на боротьбу з дегідратацією, гіповолемією та інтоксикацією.

Госпіталізація термінова в хірургічне відділення. Транспортують на носилках.