Швидка медична допомога (ШМД) — це система і вид найбільш масової, доступної, безплатної позалікарняної медичної допомоги при станах, що загрожують здоров’ю і життю людини. 

 

Служба швидкої медичної допомоги має свою виробничу базу й укомплектована медичним персоналом, який пройшов підготовку для подання допомоги при всіх невідкладних станах на догоспітальному етапі. До виробничої бази швидкої медичної допомоги належать станції (відділення) і підстанції швидкої медичної допомоги, транспортні засоби. 

Основною структурною одиницею служби ШМД е станція швидкої медичної допомоги. 

Головні вимоги до організації роботи станції ШМД: — доступність швидкої медичної допомоги для населення у будь-який час доби; — висока оперативність і своєчасність подання всіх видів медичної допомоги на догоспітальному етапі; — постійне піклування про високу кваліфікацію медичного персоналу з метою подання медичної допомоги у потрібному обсязі усім категоріям хворих і потерпілих; — забезпечення швидкої госпіталізації в медичні заклади залежно від характеру захворювання або ушкодження. 

Станція швидкої медичної допомоги організовується у містах з населенням понад 50 тис. чоловік і є самостійним лікувально-профілактичним закладом або, за рішенням місцевих органів охорони здоров’я, входить до складу міської лікарні швидкої медичної допомоги на правах її структурного підрозділу. У містах з меншою чисельністю населення організовується відділення швидкої медичної допомоги при міській, центральній районній та інших лікарнях, У кожному місті може бути тільки одна станція або відділення швидкої медичної допомоги. У сільських районах швидку допомогу подають відповідні відділення центральних районних лікарень або самостійні станції ШМД. Для наближення швидкої медичної допомоги до населення і підвищення оперативності роботи бригад організовується мережа підстанцій на правах відділень ШМД. 

У сільській місцевості з цією метою можуть бути створені висувні опорні пункти швидкої медичної допомоги (філіали станцій, відділень центральної районної лікарні). Підстанції (філіали відділень) швидкої медичної допомоги дислокуються в геометричному центрі обслуговуваної території, поблизу транспортних магістралей, з урахуванням розташування закладів, які здійснюють екстрену госпіталізацію. При цьому також беруть до уваги розташування житлових масивів, промислових і культурних центрів, місць масового скупчення людей, потоки їх руху та інші фактори. Критеріями визначення меж зони обслуговування є довжина найдовшого маршруту (радіуса), що орієнтовно становить у міській місцевості 5—7 км, у сільській — 20 км, і час їзди бригади, який не повинен перевищувати відповідно 15 і 30 хв. У важкодоступних районах, а також у районах з низькою густотою населення і великою протяжністю організовують обласні, крайові, республіканські центри швидкої медичної допомоги із службою санітарної авіації. 

Основні функції станції ШМД: — подання у найкоротший строк медичної допомоги хворим і потерпілим на місці події і під час транспортування в стаціонар; — максимально швидка доставка хворих і потерпілих в лікувальні заклади відповідного профілю; — транспортування в лікувальні заклади хворих, потерпілих, породіль і недоношених дітей, які потребують спеціального транспорту і супроводу медичного Працівника; — вивчення причин нещасних випадків і раптового виникнення станів, що загрожують життю, а також розробка пропозицій щодо запобігання їм для органів охорони здоров’я та інших зацікавлених організацій. 

Одним із найважливіших завдань станції ШМД є подання медичної допомоги за екстреними показаннями. Виділяють п’ять груп станів, які потребують негайного подання допомоги: 

1) є безпосередня загроза життю, і відсутність своєчасної медичної допомоги може призвести до смертельного кінця; 

2) безпосередньої загрози життю немає, але небезпека смертельного кінця може настати в будь-який момент; 

3) безпосередньої загрози життю немає, але відсутність своєчасної медичної допомоги може спричинити стійкі зміни в організмі; 4) потреба у найкоротший строк полегшити страждання хворого; 

 

5) потреба термінового медичного втручання в інтересах оточуючих у зв’язку з поведінкою хворого. 

Виходячи з цього, станції ШМД забезпечують подання екстреної медичної допомоги при таких невідкладних станах: при раптових захворюваннях, які загрожують життю хворого (гострі порушення кровообігу, дихання, функцій центральної нервової системи, гостра патологія органів черевної порожнини та ін.); при нещасних випадках (травма, поранення, опік, ураження електричним струмом, блискавкою, відмороження, утеплення, потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи та ін.), гострих отруєннях, суїцидальних спробах та ін., при родах, що настали поза спеціалізованими відділеннями та закладами. 

Для подання швидкої медичної допомоги станція направляє відповідні бригади. Бригада (лікарська, фельдшерська) -— це функціональна одиниця станції (відділення) ШМД, організована відповідно до штатних нормативів для забезпечення роботи в одну зміну. Кількість працюючих бригад визначається у цілодобовому обчисленні з розрахунку на 10 тис. жителів: для міст із населенням до 100 тис. чоловік — 0,6 бригади; від 100 до 500 тис. чоловік — 0,5 бригади; понад 500 тис. чоловік —0,6 бригади; у позакатегорійних містах — 0,7 бригади. Потужність станцій (відділень), які подають швидку медичну допомогу сільському населенню, визначається з розрахунку 0,7 бригади на 10 тис. чоловік. У містах з населенням понад 100 тис. чоловік на станціях (відділеннях) швидкої медичної допомоги виділяють бригади для подання медичної допомоги дітям, а також спеціалізовані кардіологічні і психіатричні бригади; у містах, населення яких перевищує 500 тіш чоловік, створюють, крім того, анестезіологореанімаційні і неврологічні бригади. Залежно від потреб забезпечується перевезення породіль у супроводі медичних працівників на спеціально виділюваних для цього машинах. У великих містах виїзні бригади розташовуються на підстанціях, що прискорює прибуття їх на місце події або раптового захворювання. Диспетчер підстанції, одержавши виклик з оперативного відділу станції, заносить його до карти виклику швидкої допомоги і передає бригаді, яка має виїхати на місце події. Після повернення на підстанцію бригада передає диспетчеру карту виклику. У ній мають бути записані результати обстеження хворого, діагноз, лікування і місце госпіталізації. У лікарні бригада залишає супровідний листок швидкої допомоги із зазначенням діагнозу, проведеного лікування, часу госпіталізації. Після виписки хворого з лікувального закладу відривний талон супровідного листка повертають на підстанцію. У талоні зазначають діагноз при надходженні хворого, клінічний і заключний діагнози, кількість ліжко-днів. Для контролю якості діагностики лікарем бригади завідуючий або старший лікар підстанції порівнює ці діагнози. У структурі підстанцій ШМД виділяють два види бригад: лікарські і фельдшерські. У свою чергу, лікарські бригади поділяються на лінійні (загальнопрофільні) і спеціалізовані. До складу лікарської бригади входять лікар, фельдшер (у деяких випадках два), санітар; до складу бригади, яка забезпечує перевезення хворих терапевтичного і хірургічного профілю,— фельдшер і водій, а до складу бригади, яка перевозить породіль і хворих гінекологічного профілю,— акушерка і водій. Терміновість направлення бригади на виклик має бути диференційована і залежати від причини виклику. У першу чергу (не пізніше як через 4 хв після надходження виклику) направляють бригади для подання екстреної медичної допомоги, якщо приводом для виклику є біль у ділянці серця, травма, отруєння, утопленик, повішення, падіння з висоти, гостра кровотеча, ураження електричним струмом, роди вдома або в громадському, міс:ці. 

Своєчасність прибуття бригади до місця пригоди і якість подання медичної допомоги забезпечують комплексом заходів: 

1). створенням достатньої кількості вводів телефонних ліній 103 і диспетчерських. постів для приймання викликів від населення, наявністю радіозв’язку санітарних автомобілів з диспетчерською і прямих телефонних ліній зв’язку з підстанціями, лікарнями, райвідділами міліції, Державтоінспекцією, поліклініками та іншими службами міста; 

2) реєстрацією на магнітну плівку розмов чергового персоналу по всіх каналах зв’язку; 

3) розподілом виїзних бригад по території міста при обов’язковому єдиному оперативному керівництві і централізації диспетчерської служби; 

4) формуванням оперативних напрямів, до кожного з яких мають входити зони обслуговування двох-трьох підстанцій; вони також повинні мати бригади різного профілю відповідно до потреб у них; 

5) постійною готовністю бригад до виконання викликів (оснащення бригади перед початком чергування з розрахунку на весь період роботи, повна готовність до виїзду чергової бригади, наявність резервних автомобілів для термінової заміни тих, що вибули з технічних причин); 

6) безвідмовним і швидким (протягом 10 хв) прийманням хворих і потерпілих, доставлених бригадами ШМД у приймальні відділення лікарень; 

7) переважним правом проїзду для автомобілів ШМД, що регламентується спеціальними написами і пофарбуванням, звуковими і світловими сигналами; 

8) чітким контролем діяльності персоналу бригад, урахуванням часу виконання кожного етапу виклику, організацією лінійно-контрольної служби; 

9) знанням персоналом бригад району обслуговування. 

Для контрольних виїздів на станціях швидкої медичної допомоги з кількістю викликів понад 75 тис. на рік виділяють один-два автомобілі без спеціального обладнання, на станціях з кількістю виїздів понад 500 тис. на рік — по два оперативних автомобілі в пасажирському варіанті на кожні 500 тис. викликів. Для медичного забезпечення потерпілих при масових ураженнях, катастрофах і т. д. станція (відділення) швидкої медичної допомоги повинна мати постійний місячний запас перев’язувальних матеріалів, лікарських засобів, м’якого і твердого інвентарю, носилок, а також запасне обладнання та інші засоби спеціального призначення, включаючи переносне автономне енергопостачання. Виклик спеціалізованих бригад роблять лікарі і середні медичні працівники. При ураженні електричним струмом, тяжкій травмі, сильній крововтраті, механічній асфіксії і т. п. спеціалізована бригада може бути направлена за викликом, що надійшов безпосередньо від населення. Медичний персонал, який викликав спеціалізовану бригаду, повинен здійснювати всі необхідні лікувальні заходи до її приїзду. Спеціалізовані бригади виїжджають за розпорядженням старшого лікаря. Потерпілі і хворі, доставлені бригадами швидкої медичної допомоги, підлягають негайному лікарському оглядові у приймальному відділенні стаціонари і в разі потреби, госпіталізації незалежно від наявності в стаціонарі вільних місць. Санітарний автотранспорт систематично піддають санітарній обробці (відповідно до діючих положень), особливо після транспортування інфекційних хворих. Станція (відділення) швидкої медичної допомоги не видає листків непрацездатності, судово-медичних висновків, не проводить експертизу алкогольного сп’яніння, а також не видає ніяких довідок хворим та їх родичам за винятком усних довідок при особистому звертанні населення або по телефону про місцезнаходження хворих і потерпілих, яким було подано допомогу медичним персоналом станції (відділення). 

Ефективність роботи служби ШМД визначають такі фактори, як наявність потрібної кількості підстанцій, раціональне розміщення їх, чітка робота диспетчерських підрозділів, продумана організація системи госпіталізації (централізований облік вільних місць у лікарні), взаємозв’язок і наступність у лікуванні хворих лікарями бригади ШМД і стаціонару. Особливе значення у поданні якісної допомоги в потрібному обсязі має наявність у складі підстанцій бригад інтенсивної терапії і спеціалізованих бригад. До обов’язків станцій ШМД входить здійснення профілактичної роботи, спрямованої передусім на запобігання нещасним випадкам і травмам. 

Співробітники станції мають читати лекції для населення (в клубах, навчальних закладах, на промислових підприємствах, по радіо і телебаченню), проводити практичні заняття з учнями, співробітниками міліції, пожежної служби та іншими групами населення, для подання долікарської допомоги при нещасних випадках і раптових захворюваннях та ін. 

Керівники станцій (відділень) швидкої медичної допомоги повинні оперативно і старанно аналізувати кожен випадок несвоєчасного виконання виклику, порушення медичними працівниками свого професійного обов'язку, допущення діагностичних, тактичних і лікувальних помилок прояву неуважності і грубощів по відношенню до хворих та їх родичів і вживати всіх заходів для запобігання подібним порушенням.