Гостра недостатність дихання (ГНД) стан організму, зумовлений розладом вентиляції і (або) газообміну. Вона може бути спричинена ураженням дихального апарату (недостатність зовнішнього дихання) або порушенням транспорту кисню, його обміну в тканинах (недостатність внутрішнього дихання).

Газовий склад крові при недостатності зовнішнього дихання може залишатися нормальним за рахунок напруження роботи дихального апарату (компенсована ГНД) або бути порушеним (декомпенсована ГНД).

Етіологія і патогенез. Провідну роль у розвитку гострої недостатності дихання мають такі фактори:

1) порушення прохідності дихальних шляхів 

2) розлад механізмів дихання; 

3) погіршення дифузії кисню через альвеолярно-капілярну мембрану; 

4) порушення легеневого кровообігу; 

5) зсув у співвідношенні вентиляція/перфузія.

Залежно від причини розрізняють бронхолегеневу, позалегеневу і змішану ГНД.

1.        Бронхолегенева недостатність дихання розвивається при ураженні паренхіми легень, порушенні прохідності дихальних шляхів, включаючи обструкцію їх у верхньому відділі — на рівні ротової частини глотки. Розрізняють такі її форми:

а) обструктивну — внаслідок закупорена дихальних шляхів (западіння язика, набряк підзв’язкового простору, аспірація сторонніх тіл або скупчення великої кількості мокротиння, крові, блювотних мас), росту бронхогенної злоякісної пухлини і т. д.;

б) рестриктивну, зумовлену зменшенням дихальної поверхні легень (пневмоторакс, гемоторакс, ексудативний плеврит, пухлина легені,-діафрагмальна грижа); в) дифузійну — внаслідок порушення дифузії кисню (дифузія С02 майже не змінюється), що буває при тяжкій формі емфіземи легень, пневмосклерозі, набряку легень і г. д.

2.        До позалегеневих форм гострої недостатності дихання належать:

а) центрогенна, зумовлена порушенням функції дихального центру в результаті запального процесу., травми, пухлини центральної нервової системи, екзогенної й ендогенної інтоксикації;

б) нейром’язова — при порушенні функції нервових провідників (поліомієліт, правець, міастенія, отруєння курареподібними і фосфорорганічними речовинами, гіпокаліємія); в) торакоабдомінальна — розвивається при травмах грудної клітки з ушкодженням ребер, при зниженні екскурсії діафрагми будь-якого генезу (ожиріння III—IV ступеня, метеоризм, асцит, травма живота).

Найчастіше розвиток ГНД пов’язаний з порушенням співвідношення між вентиляцією і перфузією (вентиля-ційноперфузійний коефіцієнт нижчий 0,8). При будь-якій формі захворювання знижується оксигенація крові, а в дуже тяжких випадках розвивається гіперкапнія.

Клінічна картина. Розрізняють чотири ступені гострої недостатності дихання. При ГНД першого ступеня (компенсованій) спостерігається збільшення частоти дихання (до 25 за 1 хв), помірна тахікардія (до ПО за 1 хв), артеріальний тиск у нормі, ознак гіпоксії і гіперкапнії немає.

ГНД другого ступеня характеризується наростаючою задишкою (частота дихання до 35—40 за 1 хв), артеріальною гіпертензією, тахікардією, ціанозом шкіри. Розцінюється як ГНД середнього ступеня тяжкості.

При ГНД третього ступеня частота дихання збільшується до 45 за 1 хв, різко знижується глибина дихальних рухів, наростають ознаки ураження центральної нервової системи (загальмованість, оглушення), знижується артеріальний тиск при вираженій тахікардії. Самостійна компенсація при цьому тяжкому ступені ГНД неможлива, потрібне застосування допоміжної штучної вентиляції легень.

ГНД четвертого ступеня — гіпоксична або гіперкапнічна кома: непритомність, частота дихання 4—8 за 1 хв, стійка артеріальна гіпотензія (систолічний тиск 2,7— 8 кПа — 20—60 мм рт, ст.), виражена брадикардія або тахікардія.

У практиці лікаря швидкої допомоги має значення не тільки діагностика захворювання, яке спричинило розвиток ГНД (пневмонія, астматичний стан і т. д.), а й визначення вираженості гіпоксії, гіперкапнії, ступеня ГНД. Для гіпоксії характерні задишка, тахікардія, підвищення артеріального тиску, ціаноз шкіри, порушення функції центральної нервової системи (ейфорія, оглушення або кома); для гіперкапнії — порушення гемодинаміки, багрово-червоний колір шкіри, пітливість, гіперсалівація, бронхорея.

Невідкладна допомога охоплює низку заходів, обсяг і характер яких залежать від виду захворювання, тяжкості ГНД, оснащеності бригади швидкої допомоги, кваліфікації лікаря. При цьому слід додержуватись основних принципів подання допомоги на догоспітальному етапі.

1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів: 

а) видалення сторонніх тіл із порожнини рота і ротової частини глотки пальцем, обгорнутим марлею (рис. 27, а); 

б) видалення слизу з ротової частини глотки за допомогою відсмоктувача (рис. 27, б); 

в) видалення сторонніх тіл із гортані і трахеї покашлюванням, постукуванням між лопатками і ручним стисненням грудної клітки на рівні середньої третини грудини (рис. 28);

г) надання хворому стабільного положення на боці (рис. 29).

2. Застосування допоміжної або штучної вентиляції легень. Показання: зупинка дихання, задишка (частота дихання понад 45 за 1 хв), патологічне дихання.3. Оксигенотерапія — показана в усіх випадках гіпоксії.

Здійснюють за допомогою носових катетерів, апаратів КИ-З, КИ-ЗМ або сучасніших із дозованою подачею кисню. Під час транспортування штучну вентиляцію легень можна здійснювати подачею 100 % кисню із швидкістю 8—10 л/хв.

Госпіталізація у відділення реанімації та інтенсивної терапії. Транспортують у положенні напівсидячи.