Гостре отруєння — патологічний процес, що виникає в результаті попадання із навколишнього середовища в організм людини різних речовин у кількості, яка спричиняє порушення гомеостазу. Тяжкість отруєння залежить від загального стану організму і стану окремих функціональних систем; хімічних, фізичних, фармакологічних властивостей самої речовини, її дози, концентрації; швидкості і шляхів введення та виведення; метаболізму, хімічного перетворення, токсичності продуктів, що утворилися в ході цих процесів.

В організм людини токсичні речовини можуть потрапляти різними шляхами, спричиняючи іноді на місцях проникнення істотні ушкодження тканин, аж до некрозу.

Найбільш частим шляхом проникнення токсичних речовин є травний канал. Усмоктування може розпочинатися вже через слизову оболонку ротової порожнини, стравоходу або шлунка. Це має істотне значення, коли отруєння відбувається водорозчинними речовинами, а також якщо токсична речовина спричиняє спазм воротаря шлунка. Більша ж частина токсичних речовин всмоктується у тонкій кишці.

Дуже швидко розвивається отруєння при попаданні токсичної речовини у дихальні шляхи, що зумовлено великою поверхнею легеневих альвеол, тонкістю альвеолярних мембран, добрим кровопостачанням. У легені швидко проникають гази, пари, аерозолі, дим, пил. Швидкість усмоктування багато в чому залежить від парціального тиску газу в повітрі, легеневої вентиляції, легеневого кровообігу, розчинності газів у різних середовищах і т. д.

Отруйні речовини можуть проникати через шкіру, при цьому істотну роль відіграє стан шкіри: наявність ушкоджень, вологість, температура.

Клінічна картина гострого отруєння визначається як вибіркового дією токсичної речовини на окремі органи і системи, так і порушенням функцій усього організму.

У розвитку клінічної картини отруєння можна виділити кілька періодів: прихований — від моменту попадання токсичної речовини в організм до появи перших ознак отруєння; період наростання клінічних проявів — від виникнення перших ознак до розвитку типової картини отруєння; період відновлення — поступове зменшення ознак отруєння і поліпшення загального стану хворого.

Токсичні речовини мають багатосторонній вплив на організм.

Ураження центральної і периферичної нервової системи. Психоневрологічні розлади можуть проявлятися головним болем, атаксією., симетричним ураженням черепних нервів, менінгеальним синдромом, судорогами, паралічами і поліневритами, порушенням свідомості, яке в легких випадках обмежується оглушеністю, а в більш тяжких — психомоторним збудженням, галюцинаціями, розвитком коматозного стану.

Соматовегетативні порушення проявляються розладом потовиділення, слиновиділення, секреції бронхіальних залоз, терморегуляції, рівномірними змінами розмірів зіниць.

Ураження серця і судин. Розвиток гострої недостатності кровообігу при отруєннях пов’язаний із прямою токсичною дією отруйної речовини на міокард, зниженням об’єму циркулюючої крові, зміною тонусу і проникності судин, збудженням з наступним пригніченням (або  первинним пригніченням) судинорухового центру. Залежно од виду отруйної речовини частота скорочень серця може різко збільшуватись (атропін, адреналін, нікотин) або сповільнюватись (фосфорорганічні сполуки, похідні опію, барбітурати), артеріальний тиск — підвищуватись (СО, свинець, адреналін) або знижуватись (анілінові барвники, резерпін, нітрити).

Ураження органів дихання. Недостатність дихання розвивається при будь-якому гострому отруєнні. Вона може бути зумовлена різними причинами, основні з яких такі: 

1) порушення прохідності дихальних шляхів у результаті западіння кореня язика, ларинго- і бронхіоло- спазму, бронхореї і гіперсалівації, попадання в дихальні шляхи сторонніх тіл або вмісту шлунка;

2) пряма пригнічувальна дія отруйної речовини на дихальний центр, а також на передачу збудження в синапсах нервів, які іннервують дихальні м’язи; 

3) зміна ритму дихання при судорожному синдромі; 

4) набряк легень, гостра пневмонія, гнійний трахеобронхіт.

Вплив на систему крові. Деякі отруєння супроводяться значними змінами з боку еритроцитів (гемоліз) і гемоглобіну, лейкоцитів та інших клітинних елементів крові, порушенням зсідальної системи, різкими зрушеннями білкового складу крові (отруєння кислотами, метгемоглобінотворними речовинами та ін.). 

Ураження органів травлення спостерігається практично при всіх отруєннях і проявляється блюванням, симптомами гастроентериту, гострої дистрофії печінки, кровотечами із стравоходу і шлунка. Може розвинутись гостра недостатність печінки внаслідок прямого токсичного впливу на гепатоцити, а також різкого порушення кровопостачання печінки (отруєння грибами, що містять фалоїдин, хлорвмісними речовинами, нітробензолом, нафталіном та ін.).

Ураження нирок. Гостра недостатність нирок, що проявляється оліго- або анурією, азотемією різного ступеня тяжкості, може спостерігатись як ізольовано, так ї в поєднанні з ушкодженням інших органів і систем.

Найчастіше до неї приєднується недостатність печінки. Іноді може розвиватись токсична нефропатія.

Діагноз гострого отруєння ґрунтується на даних анамнезу та клініко-лабораторних досліджень.

При опитуванні потерпілого треба з’ясувати його професію, місце проживання, вік, час отруєння. Рідко вдається уточнити, скільки отруйної речовини потрапило в організм, тому звичайно підраховують кількість таблеток, що залишились, і порожніх упаковок лікарських засобів, об’єм отруйної рідини, що залишилась у флаконі або в пляшці. Дані анамнезу полегшують діагностику при групових отруєннях.

Техніка промивання. У шлунок вводять зонд, через який вливають рідину з антидотом або без нього. Для одного промивання використовують не більше 450—500 мл рідини, а якщо рідина містить антидот, то не більше 300—350 мл (щоб виключити перехід рідини в кишки). Вливання роблять за допомогою шприца Жане або через лійку, потім зовнішній кінець зонда опускають нижче рівня шлунка, щоб промивна рідина витікала за законом сполучених посудин. Промивають до «чистих» промивних вод, усього використовують 5—10 л рідини. Після закінчення промивання перед вийманням зонда в шлунок вводять відповідний антидот або ентеросорбент (50 г на 250 мл води).

Промивання шлунка протипоказане при отруєнні корозивними речовинами (кислотами, лугами, бензином та його похідними), при наявності судорог, тяжкої недостатності дихання і кровообігу.

Антидотна терапія. Проводиться з використанням фізико-хімічних і фізіологічних антидотів. Основні антидота, показання для їх використання і способи їх застосування наведено в табл. 12.

Для прискорення виведення токсичної речовини з організму застосовують різні методи дезинтоксикації: форсований діурез, замінне переливання крові, гемосорбцію, гемодіаліз, перитонеальний діаліз, штучну вентиляцію легень.

Форсований діурез застосовують при отруєннях барбітуратами, салицілатами, гемолітичними отрутами та ін. Методика форсованого діурезу з олужнюванням крові полягає в тому, що хворому протягом 1 год внутрішньовенно вводять 500 мл 5 % розчину глюкози, 300 мл 4,5 % розчину натрію гідрокарбонату і повторно 700 мл 5 % розчину глюкози (всього 1,5 л рідини).

Для стимуляції діурезу використовують осмотичні діуретини (10 % розчин маніту, 20 % розчин глюкози у дозах відповідно 1 г/кг і 20—40 мл/кг), а також салуретики (фуросемід — 40—200 мг). Доброго ефекту досягають спільним застосуванням осмотичних діуретинів і салуретиків.

Проведення форсованого діурезу можна розпочинати на місці події. Проте оскільки при цьому потрібен постійний контроль електролітного складу плазми крові, кислотно-основного стану і має здійснюватись відповідна корекція цих показників, то лікування продовжують у стаціонарі.

Форсований діурез протипоказаний при гострій і хронічній недостатності серця, підозрі на внутрішньомозковий крововилив, при набряку мозку і легень, гострій і хронічній недостатності кирок, водній інтоксикації і виражених водно-електролітних порушеннях.

Гемосорбція являє собою перфузію крові хворого через колонку з активованим вугіллям або іонообмінними смолами, які абсорбують токсичні речовини. Перед гемосорбцією провадиться гепаринізація. Тому гемосорбція протипоказана при отруєннях, що супроводяться кровотечею або збільшенням часу зсідання крові.

Показання для використання методу гемосорбції: висока концентрація отруйної речовини в крові, глибока  кома, погіршання стану хворого, незважаючи на лікування, неможливість проведення гемодіалізу, наявність тяжких ускладнень (гемоліз, пневмонія та ін.). Частими ускладненнями гемосорбції є тромбоцитопенія і лейкопенія.