Черепно-мозкова травма займає одне з перших місць у загальній структурі травматизму. 

Розрізняють відкриту й закриту черепно-мозкову травму.

До закритої черепно-мозкової травми відносять струс, ушиб і здавлення головного мозку.

При струсі головного мозку виникають функціональні порушення без грубих морфологічних змін. Ці порушення проявляються загальномозковою симптоматикою і через З—6 тижнів зникають.

Характерне знепритомнення на кілька хвилин, можлива ретроградна амнезія. Хворі скаржаться на головний біль, нудоту, блювання, запаморочення, шум у вухах. При об’єктивному обстеженні в перші години або доби після травми можуть виявлятися горизонтальний або вертикальний ністагм, зниження рогівкових рефлексів і реакції зіниць на світло, легка асиметрія шкірних і сухожильних рефлексів, вегетативні розлади (лабільність пульсу й артеріального тиску, підвищена пітливість, мерзлякуватість). Стан хворих поліпшується через 1—2 тижні.

Класичні ознаки струсу мозку спостерігаються не завжди, в одних хворих неможливо вловити ознак ретроградної амнезії, в інших — не виникає блювання. На догоспітальному етапі діагностувати струс мозку важко, тому досить наявності хоча б частини ознак, щоб його запідозрити і хворого госпіталізувати.

Ушиб головного мозку супроводиться анатомічними ушкодженнями мозкової тканини і характеризується більш тяжкою клінічною картиною, ніж струс мозку. При цьому спостерігається не тільки загальномозкова, а й осередкова симптоматика, особливості якої визначаються локалізацією ушибу. Якщо ушиб мозку поєднується з підпавутинним (субарахноїдальним) крововиливом, розвивається менінгеальний синдром. При переломі піраміди скроневої кістки або здавленні лицьового нерва гематомою у лицьовому каналі піраміди настає периферичний параліч мімічних м’язів. Ушиб головного мозку може супроводитись переломом кісток склепіння та основи черепа. Діагноз останнього установлюють на підставі витікання спинномозкової рідини з вух, носа, порожнини рота, утворення синців навколо очей (симптом окулярів) на другу-третю добу після травми.

Здавлення головного мозку належить до одного з найбільш грізних ускладнень черепно-мозкової травми, яке потребує термінової госпіталізації та оперативного втручання. Воно поєднується з ушибом мозку.

Причиною здавлення, як правило, є внутрішньочерепна гематома, рідше — проникнення кісткових відламків при вдавленому переломі черепа.

Епідуральна гематома. До ранніх і майже постійних ознак епідуральної гематоми належить розвиток монопарезу (найчастіше рук), іноді геміпарезу. Нерідко він супроводиться розширенням зіниці на стороні гематоми. У міру наростання здавлення геміпарез переходить у геміплегію. Брадикардія, що з’являється відразу після травми, змінюється тахікардією, розширюються обидві зіниці, кома поглиблюється. Різко порушується дихання, і при затримці хірургічного втручання настає летальний кінець. Нерідко при епідуральній гематомі можливе відхилення від класичного перебігу внаслідок поширення процесу на стовбурові відділи головного мозку. У цих випадках паралічі, парези, розширення зіниць виявляють на одній і тій самій стороні. Анізокорії і брадикардії може не бути.

Субдуральна гематома виникає в результаті розриву мозкових вен, що впадають у венозні синуси, у місці їх виходу за межі павутинної оболонки. У цих випадках над павутинною оболонкою утворюються пластинчасті гематоми. Збільшуються гематоми повільно, тому клініка характеризується наявністю світлого проміжку, іноді тривалого, після чого з’являються ознаки здавлення мозку, його дислокації із вклиненням у тенторіальний і великий (потиличний) отвори.

Для субдуральної гематоми характерна дисоціація менінгеальних симптомів (ригідність потиличних м’язів виражена, а симптому Керніга немає), що пов’язано з дислокацією мозку і подразненням оболонок основи мозку. Нерідко спостерігаються припадки джексонівської епілепсії, геміпарези, гемігіпестезія на стороні, що протилежна гематомі.

Для підпавутинного крововиливу наявність світлого проміжку не характерна. Відзначаються різкий головний біль, психомоторне збудження, менінгеальні симптоми.

Клінічні прояви паренхіматозних і внутрішньо-шлуночкових крововиливів нагадують геморагічний інсульт.

Невідкладна допомога полягає у проведенні дегідратаційної терапії: внутрішньовенно вводять фуросемід (20—40 мг), 40 % розчин глюкози (20—40 мл). При порушеннях дихання застосовують повітровід і штучну вентиляцію легень.

Госпіталізація. Усіх хворих із закритою черепно-мозковою травмою госпіталізують у неврологічне, хірургічне або нейрохірургічне відділення (за показаннями). Транспортують на носилках у положенні лежачи, а в разі непритомності — з повернутою набік головою.

При відкритій черепно-мозковій травмі клінічна картина залежить від характеру та локалізації ушкодження. Проникаючі поранення можуть супроводитись травматичним і геморагічним шоком, набряком мозку.

Невідкладна допомога полягає в накладенні асептичної пов’язки на рану, проведенні дегідратаційної терапії. При порушеннях свідомості і дихання роблять інтубацію трахеї, штучну вентиляцію легень. Якщо є виражена кровотеча, внутрішньовенно вводять реополіглюкін (400 мл), гідрокортизон (500 мг), кальцію глюконат (10 мл 10 % розчину).

Госпіталізація термінова в хірургічний стаціонар на щиті і носилках у положенні лежачи з повернутою набік головою.