Основною причиною кровотечі є виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (60—75 %). Серед інших причин слід виділити ерозивний гастрит, пухлини шлунка, варикозне розширення вен стравоходу і кардії шлунка, пухлини кишок, синдром Маллорі—Вейса, виразки анастомозу.

Гастродуоденальна кровотеча найчастіше виникає в результаті загострення виразкової хвороби, коли в ділянці виразкового кратера посилюється деструктивний процес з поширенням його на судини. Причиною кровотечі може бути також різке посилення локального фібринолізу, гіпокоагуляції. Кровотеча з виразки дванадцятипалої кишки буває в основному в осіб старшої вікової групи у зимово-весняний період. У діагностиці кровотечі допомагають анамнестичні дані (наявність виразкової хвороби).

Клінічна картина. Ознаками гастрйдуоденальної кровотечі є блювання кров’ю, дігтеподібні випорожнення, симптоми гострої кровотечі.

Блювання кров’ю найчастіше буває при кровотечі з виразки шлунка, рідше — з виразки дванадцятипалої кишки (при профузній кровотечі). Блювання може бути одноразовим. Проте нерідко виникає повторно.

Дігтеподібні випорожнення (мелена) частіше спостерігаються при кровотечах із виразки дванадцятипалої кишки і рідше — при профузній кровотечі з виразки шлунка.

Залежно від частості блювання можна робити висновок про інтенсивність кровотечі. При значному проміжку між приступами блювання можна думати про невелику кровотечу, якщо ж приступи повторюються часто, є підстави вважати, що кровотеча профузна.

Під час кровотечі біль звичайно зникає, можливо, в результаті загального зниження больової чутливості при анемії. Тому виявити болючість при пальпації в надчеревній ділянці і біль при постукуванні в цій же ділянці (симптом Менделя) не вдається. У зв’язку з переповненням кишок кров’ю та її розкладанням нерідко буває метеоризм, затримуються випорожнення. Якщо під час кровотечі хворий скаржиться на біль, слід подумати про ускладнення виразки, крім кровотечі, ще й перфорацією.

При вираженій кровотечі, що супроводиться кривавим блюванням і дігтеподібними випорожненнями, хворі скаржаться на загальну слабкість, запаморочення, відзначається блідість шкіри і слизових оболонок, тахікардія, зниження артеріального тиску. При повторній профузній кровотечі розвивається клінічна картина тяжкого колапсу. Хворі бліді, часом непритомніють; можуть виникати порушення зору, слуху, психічні розлади. Якщо процес прогресує, може настати летальний кінець.

Кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу і кардіального відділу шлунка особливо часто призводить до летального кінця. Це буває при портальній гіпертензії на грунті цирозу печінки (переважно в чоловіків). Вираженість кровотечі різна, нерідко вона буває профузною. Найвища летальність при кровотечі виникає в осіб з портальним цирозом печінки, який часто ускладнюється недостатністю печінки. Більш сприятливий прогноз при позапечінкових формах портальної гіпертензії, що найчастіше буває в осіб молодого віку.

Клінічна картина. У період загострення цирозу печінки спостерігається відчуття тиснення в надчеревній ділянці, нудота, шкірний свербіж, носові кровотечі. При огляді виявляють іктеричність склер і шкіри, судинні зірочки (телеангіектазії) на шкірі рук, обличчя, шиї, спини, гіперемію долонь, атрофію сосочків язика (лаковий язик), варикозно розширені вени передньої черевної стінки. Пальпаторно виявляють збільшену, болючу, тверду печінку, спленомегалію. У діагностиці кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу допомагає наявність профузних кровотеч у вигляді зригування свіжою пінистою кров’ю без блювотних рухів.

Синдром Маллорі — Вейса — кровотеча з тріщин слизової оболонки стравоходу, розташованих у місці її переходу на шлунок по малій кривизні. Довжина тріщин не перевищує 1,5—2 см, глибина обмежується підслизовим шаром. Надриви слизової оболонки зумовлені передуючими змінами в ній у вигляді запалення, лейкоплакії, чому сприяють також такі захворювання, як грижа стравохідного отвору діафрагми, езофагіт, гастрит. Розриви виникають при різкому підвищенні внутрішньочеревного тиску, що можливо при багаторазовому блюванні в осіб, які перебувають в стані алкогольного сп’яніння.

Кровотеча, спричинена защемленням грижі стравохідного отвору діафрагми, виникає після напруження, натужування, кашлю (підвищення внутрішньочеревного тиску). Для неї характерні болючість під час кашлю, наявність в анамнезі болю за грудиною, який посилюється в положенні лежачи і при нахилянні тулуба вперед. Біль зменшується, коли хворий приводить ноги до живота. Ознаками колостравохідної грижі нерідко є серцебиття, шлуночкові екстрасистоли в положенні лежачи, які зникають у вертикальному положенні, можуть бути приступи стенокардії. При огляді іноді вдається виявити одностороннє випинання у ділянці міжреберних проміжків, асиметрію живота.

Профузна кровотеча при раку шлунка найчастіше виникає у пізніх стадіях захворювання, коли вже пальпаторно виявляють пухлину шлунка, а іноді й метастази у шийні лімфовузли.

Кровотеча при геморагічному гастриті є наслідком місцевої дії шкідливого фактора — токсичних або лікарських (ацетилсаліцилова кислота, стероїдні гормони, резерпин та ін.) речовин на неповноцінні судини слизової оболонки шлунка.

Важливу роль у розвитку ерозій відіграє спазм судин стінки шлунка. Він призводить до порушення локальної мікроциркуляції, до гіпоксії і підвищення проникності судин слизової оболонки шлунка. Це супроводиться посиленням зворотної дифузії іонів водню, вивільненням пепсину і гістаміну. Останнє спричиняє набряк слизової оболонки та утворення на ній виразок. Певне значення у виникненні ерозій мають анатомічні особливості кровопостачання шлунка в кардіальному відділі в ділянці малої кривизни.

Є дані, що при гострому геморагічному гастриті причиною кровотечі є самоперетравлювання слизової оболонки шлунка і підвищення проникності капілярів.

У більшості хворих при цьому відмічається біль у надчеревній ділянці, субфебрильна температура, збільшення печінки.

Кишкова кровотеча найчастіше виникає при тромбозі брижових вен, при інфекційних та інфекційно-алергічних процесах, які спричиняють набрякання і стовщення складок слизової оболонки кишки, розширення судин і підвищення їх проникності. Вона також можлива при наявності доброякісної пухлини тонкої кишки, геморої, виразковому коліті, захворюваннях крові (геморагічний діатез), у жінок при ендометріозі кишок.

Кровотеча з вен нижнього відділу прямої кишки спостерігається при геморої. У розвитку останнього вирішальне значення мають природжені особливості венозних сплетень та будова їх стінок. Сприяють розвиткові геморою хронічний запор, тріщини, поліпи прямої кишки, багаторазова вагітність, недостатність серця, зловживання алкоголем.

Клінічно розрізняють внутрішній і зовнішній геморой. При внутрішньому розширення вен локалізовано вище від сфінктера прямої кишки, а при зовнішньому — нижче від нього. Джерелом кровотечі найчастіше є внутрішні гемороїдальні вузли. Діагноз ставлять на підставі анамнезу і старанного дослідження прямої кишки: у положенні на боці або навкарачки при натужуванні в ділянці заднього проходу виявляються гемороїдальні вузли; внутрішні гемороїдальні вузли пальпуються при пальцьовому дослідженні прямої кишки.

Невідкладна допомога. При кровотечі із шлунка і кишок на верхній відділ живота кладуть пузир з льодом або холодною водою. Хворому забороняють їсти і пити. Застосовують оксигенотерапію. При великій крововтраті відразу ж розпочинають інфузійну терапію, спрямовану на поповнення об’єму циркулюючої крові, боротьбу з крововтратою і шоком.

Для нормалізації процесів зсідання крові вводять кальцію хлорид або кальцію глюконат (10 мл 10 % розчину), аскорбінову кислоту (5 мл 5 % розчину), вікасол (2—4 мл 1 % розчину), амінокапронову кислоту (100 мл 5% розчину внутрішньовенно), етамзилат — дицинон (2—4 мл 12,5 % розчину внутрішньовенно).

Особливі труднощі становить боротьба з кровотечею, пов’язаною з варикозним розширенням вен стравоходу. У таких випадках слід паралельно з компенсацією крововтрати внутрішньовенно вводити пітуїтрин, лікувальний ефект якого пояснюється його властивістю зменшувати портальну течію крові, а отже, й тиск у венах стравоходу.

Госпіталізація термінова в хірургічне відділення. Транспортують на носилках у положенні лежачи, при великій крововтраті і зниженні артеріального тиску — з трохи піднятим ножним кінцем.