Миготливою аритмією називають таку зміну ритму серця, при якій порушений асоційований і координований зв’язок між діяльністю передсердь і шлуночків. При цьому відбувається фібриляція окремих ділянок м’яза передсердь в результаті ектопічних імпульсів з частотою 350—600 за 1 хв.

Етіологія і патогенез. Причини миготливої аритмії різні. Немає точно визначеного захворювання (або захворювань), яке можна було б розглядати як причину розвитку мигтіння передсердь. Це порушення ритму серця часто виникає як ускладнення при кардіосклерозі (атеросклеротичному, постінфарктному, міокардитичному), стенозі лівого передсердно-шлуночкового отвору, тиреотоксикозі.

Патогенез миготливої аритмії досі повністю не з’ясовано.

Клінічна картина. Скарги хворого залежать від форми миготливої аритмії і від захворювання, на фоні якого вона розвинулась.

При тахісистолічній формі миготливої аритмії, особливо пароксизмальній, скарги на серцебиття, задишку, що посилюються при фізичному напруженні і хвилюванні. Нерідко виникає біль у ділянці серця за типом стенокардії, особливо у хворих на атеросклеротичний і постінфарктний кардіосклероз. Недостатність вінцевого кровообігу при цьому пов’язана із зниженням систолічного і хвилинного об’єму серця та різким укороченням діастоли, під час якої наповнюються кров’ю вінцеві артерії. Іноді хворому здається, наче коливається і вібрує грудна клітка. Деякі хворі відчувають схильність до запаморочення або появи різкої слабкості, що межує з непритомністю.

Перехід від нормального ритму до мигтіння передсердь (і навпаки) виразно сприймають хворі. Початок пароксизмальної миготливої аритмії такий самий, як і пароксизмальної тахікардії. Відмінність полягає в тому, що в першому випадку хворі сприймають перебої, відчувають завмирання й зупинки в роботі серця, а в другому — тільки часте серцебиття.

Об’єктивна симптоматика пов’язана з основним захворюванням. При вислухуванні серця помітна зміна звучності І і II тонів, що зумовлено нерівномірністю наповнення серця і постійною зміною рівня тиску в порожнинах серця і крупних судинах. Пульс характеризується безладністю пульсових хвиль і різним наповненням. Особливо це помітно при тахісистолічній формі миготливої аритмії, коли малі за обсягом пульсові хвилі не вловлюються і виникає невідповідність між кількістю пульсових хвиль і кількістю шлуночкових скорочень — дефіцит пульсу. При пароксизмальній миготливій аритмії іноді дуже важко підрахувати кількість серцевих скорочень і пульсових хвиль, оскільки частина їх через безладну появу не вловлюється.

У таких хворих звичайно знижується систолічний тиск, а діастолічний залишається нормальним або знижується меншою мірою. Причиною зниження артеріального тиску при тахісистолічній і пароксизмальній формах миготливої аритмії є зменшення хвилинного об’єму серця внаслідок укорочення діастоли і зниження ударного об’єму серця. Зміни артеріального тиску стають помітнішими у тих випадках, коли миготлива аритмія супроводиться розладом кровообігу або виникає на фоні вираженого органічного ураження м’яза серця.

Відсутність скорочень передсердь і безладні скорочення шлуночків ведуть до неповного спорожнення передсердь, застою крові в легеневих венах і в системі малого кола кровообігу. 

В результаті зменшується вінцева течія крові, знижується скоротлива здатність міокарда, розвивається недостатність кровообігу.

Миготлива аритмія сприяє утворенню внутрішньосерцевих тромбів, очевидно, внаслідок порушення центральної гемодинаміки і гемокоагуляції. Тромби можуть бути джерелом емболій у різні судинні басейни.

Найчастіше тромбоемболії трапляються у хворих із стенозом лівого передсердно-шлуночкового отвору, особливо при наявності ендоміокардиту.

Характерна ЕКҐ-крива: зубця Р немає, замість нього хвилеподібна лінія, QRS комплекси    настають через різні проміжки часу.

Діагноз миготливої аритмії у більшості хворих не становить особливих труднощів, проте іноді мигтіння передсердь можна помилково прийняти за часті групові екстрасистоли, синусну аритмію, пароксизмальну тахікардію.

Невідкладна, допомога має дві мети: купірування приступу і стабілізацію відновленого синусного ритму.

Тактика при купіруванні приступу пароксизмальної миготливої аритмії принципово не відрізняється від тактики при пароксизмальній тахікардії. Однак миготлива аритмія — більш складне і більш тяжке порушення ритму серця, і застосуванням механічних проб (Чермака — Герінга, Ашнера — Даньїні та ін.) рідко вдається ліквідувати приступ. Іноді купірування приступу можна досягти проведенням цих проб на фоні медикаментозної антиаритмічної терапії.

У тих випадках, коли миготлива аритмія поєднується з гострою лівошлуночковою недостатністю, внутрішньовенно вводять 0,5—1 мл 0,05 % розчину строфантину. Препарати наперстянки й строфантину нерідко сприяють припиненню мигтіння передсердь і відновленню синусного ритму. Одночасно призначають калію хлорид (4 6г),панаягін (10 мл).

Якщо приступ миготливої аритмії не проходить після приймання препаратів наперстянки і калію, для відновлення синусного ритму треба ввести у вену 5  -  10 мл 10 % розчину новокаїнаміду.

Подібно до новокаїнаміду діє аймалін. р-Адреноблокатори (анаприлін, окспренолол, тразикор, ігорданум), а також орнід, кордарон, лідокаїн, антиаритмічні препарати (хінідин, етацизин, ритмілен) можуть не тільки зняти пароксизм, а й зменшити кількість приступів тахіаритмії. Дози і шляхи введення при лікувальному і профілактичному застосуванні цих препаратів такі самі, як при пароксизмальній тахікардії.

В разі неефективності медикаментозної терапії рекомендується електроімпульсне лікування, особливо для переривання приступу тахіаритмії у хворих на гострий інфаркт міокарда. Досвід показує, що конденсаторний розряд знімає приступи тахіаритмії приблизно у 90 % хворих.

При стійкій тахісистолІчній формі миготливої аритмії, поєднанні її з пароксизмальним прискоренням шлуночкового ритму застосовують серцеві глікозиди з панангіном (в основному для переведення у брадисистолічну форму), а також комбінації серцевих глікозидів з В-адреноблокаторами, фіноптином і кордароном.

Госпіталізація. Якщо приступ пароксизмальної миготливої аритмії повністю купірувати не вдається і гемодинамічні розлади залишаються вираженими, хворих госпіталізують у кардіологічне відділення. При наявності інфаркту міокарда хворого госпіталізують у відділення (блок) інтенсивного нагляду, лікування та реанімації при інфарктному відділенні. Транспортують на носилках.