Позаматкова вагітність — імплантація заплідненої яйцеклітини поза порожниною матки. Найчастіше місцем імплантації заплідненої яйцеклітини при цьому є маткова труба, рідше — яєчник і ще рідше — різні ділянки черевної порожнини.

Причини позаматкової вагітності різні: запальні захворювання маткових труб, статевий інфантилізм, ендокринні захворювання, підвищена активність трофобласта та ін.

В результаті перенесеного запального захворювання маткових труб, особливо з частковим некрозом слизової оболонки, у просвіті труби утворюються множинні спайки, кармани, порушуються її перистальтика і прохідність. Іноді після інтенсивного лікування прохідність може відновитись, однак перистальтика залишається порушеною, що створює умови для імплантації заплідненої яйцеклітини в трубі.

При статевому інфантилізмі маткові труби нерідко стоншені, подовжені, перистальтика їх порушена, що також може зумовити виникнення позаматкової вагітності.

Причиною порушення перистальтики маткової труби і звуження її просвіту можуть бути ендометріоз, пухлина (міома), локалізована в куті матки.

Іноді різні стресові реакції призводять до виникнення антиперистальтичних рухів маткових труб, в результаті чого запліднена яйцеклітина затримується в просвіті труби й імплантується в її слизову оболонку.

Дуже рідко причиною позаматкової вагітності є міграція яйцеклітини в протилежний бік, що буває, коли немає яєчника з одного боку і маткової труби -— з протилежного.

Існує думка, що трубна вагітність може виникнути внаслідок підвищеної нідаційної властивості яйцеклітини, завдяки якій вона відразу ж після запліднення імплантується в слизову оболонку труби.

При трубній вагітності хоч і настає гіпертрофія м’язової оболонки труби, проте умови розвитку плідного яйця недостатні, тому звичайно на 4—6-му тижні вагітність припиняється.

Переривання трубної вагітності може статись за типом трубного аборту або розриву труби. У першому випадку виникає розрив плодовмістища безпосередньо в просвіт маткової труби. Плідне яйце гине, відшаровується від стінки труби і під час перистальтичних рухів виштовхується в черевну порожнину через ампулярну частину труби. При цьому в черевну порожнину виливається більше чи менше крові.

Клінічна картина при трубному аборті характеризується появою кров’янистих виділень із піхви після затримки менструації на значний строк, значною тривалістю цих виділень (порівняно з менструальними), ниючим, іноді переймоподібним болем унизу живота, який іррадіює в пряму кишку, ознаками прогресуючої анемії. Можлива короткочасна непритомність, запаморочення. При вагінальному обстеженні матка і придатки дещо збільшені, болючі. Якщо внутрішня кровотеча велика і в черевній порожнині (в прямокишково-матковій заглибині, навколо маткової труби) скупчується багато крові, з’являється позитивний френікус-симптом.

При перериванні позаматкової вагітності за типом трубного аборту клінічна симптоматика наростає повільно.

Переривання позаматкової вагітності за типом розриву труби має гострий перебіг. З’являється раптовий біль унизу живота, який іноді віддає в пахвинні ділянки, нудота, розвивається непритомний стан. Шкіра бліда, холодна на дотик, ціаноз носогубного трикутника. Пульс слабкий, частий, артеріальний тиск низький. Характерний позитивний френікус-симптом. При пальпації живіт різко болючий, особливо на стороні розірваної труби, позитивний симптом Щоткіна — Блюмберга. Перкуторно виявляють притуплення в нижньобічних відділах живота. При значній крововтраті може розвинутись геморагічний шок, а при розриві значних розмірів — больовий шок.

Діагностувати переривання позаматкової вагітності за типом трубного аборту складніше через меншу вираженість симптоматики. Диференціальний діагноз треба робити з самовільним абортом, апоплексією яєчника, запальними гінекологічними захворюваннями, гострим апендицитом.

Невідкладна допомога. При позаматковій вагітності і навіть при підозрі на неї показана термінова госпіталізація в гінекологічний стаціонар для хірургічного лікування. Транспортують на носилках. Категорично забороняється застосовувати обезболюючі і гіпертензивні засоби, оскільки це може утруднити діагностику й посилити внутрішню кровотечу.

У разі великої крововтрати, що супроводиться зниженням артеріального тиску, під час транспортування треба проводити інфузійну терапію (вливання розчинів глюкози, колоїдних і кристалоїдних плазмозамінників), застосовувати гемостатичні засоби (10 мл 10 % розчину кальцію хлориду, 2—4 мл 12,5 % розчину етамзилату внутрішньовенно, 100—150 мл 5 % розчину амінокапронової кислоти).