Астматичний стан (status asthmaticus) — найнебезпечніший прояв бронхіальної астми, якісно новий стан у її перебігу, при якому визначальною є резистентність до стимуляторів адренореактивних рецепторів.

Вважають, що приступ бронхіальної астми, який не купірується протягом 24 год, треба розцінювати як астматичний стан.

Основними пусковими механізмами розвитку астматичного стану є гострий або хронічний запальний процес у трахеї і бронхах, забруднення атмосферного повітря хімічними речовинами, несприятливі кліматичні умови. Усе це має подразну дію на слизову оболонку трахеобронхіального дерева, спричиняє набряк її, різке порушення дренажної функції трахеї і бронхів, газообміну. Аналогічні зміни виникають при перевантаженні малого кола кровообігу, запальних процесах у лімфатичних судинах кореня легені, змінах метаболізму в тканинах стінки бронхіального дерева.

Другим не менш важливим факюром у розвитку астматичного стану є бронхіолоспаз'м як наслідок сенсибілізації організму антигенами бактеріальної і небактеріальної природи. Під впливом алергену розвивається реакція антиген — антитіло, що супроводиться вивільненням біологічно активних речовин: гістаміну, брадикініну, серотоніну та ін. Діючи на адренорецептори, вони спричиняють спазм сегментарних, субсегментарних бронхів і набряк слизової оболонки.

Серед факторів, які сприяють виникненню астматичного стану, одне з перших місць належить лікарським засобам, особливо адреноміметичним: теофедрину, ефедрину, адреналіну. Використання їх на початку приступу, як правило,, забезпечує бронхорозширювальний ефект за рахунок безпосередньої стимуляції в-адренорецепторів. Часте і тривале застосування їх веде до стимулюючого впливу на а-адренорецептори, посилення набряку слизової оболонки бронхів.

Клінічна картина. У перебігу астматичного стану розрізняють три стадії.

Перша стадія — відносна компенсація. Уже в цій стадії стан хворого розцінюють як тяжкий. Є ознаки гіпоксії, почуття страху, деяка депресія. Шкіра бліда з помірним ціанозом. Частота дихання до 40 за 1 хв, видих утруднений, спостерігається тяжкий приступоподібний кашель із незначним мокротинням або без нього. При аускультації легень — розсіяні сухі хрипи, переважно на видиху, більше виражені над верхніми відділами. Як правило, розвивається дегідратація, що відіграє значну роль у збільшенні в’язкості мокротиння. Артеріальний тиск підвищується, частота скорочень серця досягає 100— 110 за 1 хв.

Друга стадія — декомпенсація. Загальний стан хворих більш тяжкий, виражені ціаноз, набрякання шийних вен. Хворі періодично збуджені, іноді адинамічні, часто набирають вимушеного положення (Сінклера).

Частота дихання 45—60 за 1 хв, дихання шумне, кількість хрипів у легенях зменшується. У найбільш тяжких випадках дихання над окремими ділянками легень перестає вислухуватись (синдром німої легені).

Наростаюча гіпоксія призводить до виражених метаболічних змін в організмі, в тому числі і в міокарді, наслідком чого є зниження ударного і хвилинного об’єму серця, артеріального тиску, розвиток тахікардії.

Третя стадія — гіпоксична кома. Свідомості немає. У багатьох хворих частота дихання досягає 60 за 1 хв і більше, проте можливе різке сповільнення його. Шкіра ціанотична, покрита крупними краплинами поту.

Зіниці широкі, реакції на світло немає або вона квола. Іноді спостерігаються судороги. Екскурсії грудної клітки знижені, дихання ослаблене, хрипів немає. При перкусії—тимпанічний звук. Артеріальний тиск нижчий від критичних величин. Частота скорочень серця 140 за 1 хв і більше. Таким чином, у третій стадії астматичного стану розвивається гостра недостатність кровообігу, потенціально небезпечна смертельним кінцем.

Незважаючи на типову клінічну картину астматичного стану, іноді виникає потреба диференціювати його з серцевою, істеричною астмою, а також з бронхоспастичним синдромом обтураційного генезу (при бронхогенному раку, компресії бронхів пухлиною середостіння).

Невідкладна допомога. Основні лікувальні заходи повинні бути спрямовані на боротьбу з бронхіолоспазмом, набряком слизової оболонки бронхів, гіпоксією і на корекцію порушень гемодинаміки і метаболізму. З цією метою, використовують адреноміметики: адреналін— 0,3—0,5 мл 0,1 % розчину підшкірно одноразово (якщо раніше не застосовувався); орципреналіи (астмопент, алупент) у вигляді інгаляцій, таблеток під язик. Краще застосовувати орципреналіи, оскільки він ефективніший і менш небезпечний розвитком парадоксального посилення бронхіолоспазму, що спостерігається при введенні адреналіну, ізопреналіну.

Подібний до нього ефект дають беротек і сальбутамол, які застосовують у вигляді аерозольних інгаляцій.

Перелічені препарати добре діють при бронхіальній астмі, проте не завжди ефективні при астматичному стані.

Добрий бронхорозширювальний ефект нерідко дають препарати ксантинового ряду (10 мл 2,4 % розчину еуфіліну внутрішньовенно). Доцільне також призначення но-шпи (2 мл 2 % розчину). Використання глікокортикоїдів потребує індивідуального підходу. У першій стадії астматичного стану глікокортикоїди призначають тільки хворим, які раніше їх застосовували. У другій і третій стадіях вони показані всім.

Вводять 60—90 мг по преднізолону повторно до купірування приступу.

Оксигенотерапію можна здійснювати за допомогою кисневих інгаляторів або катетерів, введених через нижні носові ходи.

Оскільки астматичний стан завжди супроводиться розвитком недостатності серця внаслідок підвищення легенево-судинного опору, доцільно, призначати серцеві глікозиди: корглікон — 0,75—1 мл 0,06 % розчину або строфантин — 0,5 мл 0,05 % розчину в 20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Додатково роблять інфузії 10 % розчину глюкози або реополіглюкіну з антибіотиками, спазмолітичними і седативними засобами. У разі потреби уже в другій стадії застосовують допоміжну або штучну вентиляцію легень, особливо коли є синдром німої легені.

У третій стадії астматичного стану хворого терміново переводять на штучну вентиляцію легень з обов’язковою премедикацією. При цьому використовують атропіну сульфат або метацин, наркотичні анальгетики, а безпосередньо перед інтубацією — засоби для наркозу, міорелаксаити. Здійснюють санацію трахеобронхіального дерева. Для промивання трахеї і бронхів застосовують теплий 0,9 % розчин натрію хлориду.

Госпіталізація. Усі хворі в астматичному стані мають бути терміново госпіталізовані у відділення реанімації. Тільки в стадії відносної компенсації хворих іноді можна госпіталізувати в пульмонологічне або терапевтичне відділення. Транспортують на носилках у положенні сидячи.